Запорізький дуб, поряд з островом Хортицею і Дніпрогесом – один з символів Запорізького краю. Завдяки своїй величній красі і розмірам, які вражають кожного, хто бачив цю видатну пам’ятку природи, дуб здобув у народі велику популярність, став героєм народних легенд.
Запорізький дуб. Фото 1987 року
В той же час, Запорізький дуб — один з небагатьох природних об’єктів, наявні світлини якого дозволяють прослідкувати історію життя та стан вікового дерева упродовж кількох століть. А ставлення до дуба місцевих жителів виявляються дуже цікавими і показовими на фоні історії становлення міста Запоріжжя і регіону в цілому.
Знаходиться 700-річний Запорізький дуб у правобережній частині Дніпровського району міста Запоріжжя, в межах колишнього села Хортиця (Верхня Хортиця), на перетині вулиць Тараса Бульби і Ничипора Дейкуна. Стоїть дерево на правому березі одного з витоків річки Верхня Хортиця у гирлі розгалуженої балки Кайдацької, координати: 47°52’16.54»N, 34°59’57.9»E.
Місце зростання Запорізького дубу в межах сучасного м. Запоріжжя
Згідно наявних історичних документів населений пункт Хортиця, де стоїть Запорізький дуб, існував вже з середини ХVIII століття. Після знищення Січі (1775 рік) ця територія стала частиною рангової дачі князя Г.А. Потьомкіна, який на місці козацьких поселень «заснував» слободу. Але ні в нотатках академіка В.Ф. Зуєва, який проїжджав поруч шляхом до Херсона в 1781 р, ні в журналі подорожі імператриці Катерини Другої, яка зупинялася в с. Хортиця на нічліг в 1787 р, старезний дуб не згадується. Однак найбільш цікаво те, що про видатне дерево не обмовилися жодним словом ті дослідники, які в XIX ст. спеціально займалися вивченням української етнографії регіону — А.С. Афанасьєв-Чужбинський, Я.П. Новицький і Д.І. Яворницький. Перше з відомих нам згадок про Запорізький дуб у Верхній Хортиці пов’язано не з українцями, а з колоністами-менонітами. Цей період існування Дуба досить детально дослідив запорізький науковець і краєзнавець Олег Власов, на статті якого ми будемо слатися у подальшому.
Великий дуб – святиня менонітів
Наприкінці липня 1789 р. на запрошення російського уряду Катерини ІІ у долині річки Верхня Хортиця з’явилися перші переселенці меноніти — 34 родини з міст Данциг та Марiєнвердер (Західна Пруссія), якими була заснована колонія під назвою Хортиця (Chortitza) – колоністи зберегли стару історичну назву поселення.
Змучені довгою дорогою з пониззя Вісли, з острахом дивилися вони в майбутнє. Вузька долина річки, руїни старого села, розібраний «палац» Потьомкіна з маленьким садом поруч, занадто круті схили балок… Забутим і пустим здавався менонітам наш край у перший день. Згідно менонітським переказам, у той момент, коли колоністи прибули до річки Верхня Хортиця пролунав грім, хлинула страшна злива. Першим надійним укриттям для обозу переселенців стала розкидиста крона дуба — вже тоді величезного дерева. Сусанна Петрівна Вільямс, колишня мешканка цих місць, передає почуте від старших: “Колись давно до Хортиці приїхали прапрадіди. А там тисячолітній дуб стояв. Ось там вони заселилися під цим дубом. Тут був їх перший відпочинок, тут прочитали вони першу молитву на новій батьківщині за успішне завершення тривалої подорожі” .
Протягом всього 150-річного існування Хортицької колонії, аж до 1940-х років, дуб мав сакральне значення для менонітів. Колоністи називали його «Столітнім», «Великим», «Хортицьким», але ніколи – «Запорозьким». Формально дерево росло на приватному подвір’ї меноніта Арона Гардера. Але під ним регулярно проводилися загальні збори, свята і пікніки, весілля, старожили розповідали про старі часи до самого XX сторіччя, коли після встановлення радянської влади більшість менонітів іммігрували до Північної Америки. Як стверджує народжений в Хортиці у 1905 році Н.Я. Крьокер (N.J. Kroeker), Віковий дуб — свідок перших важких років на шляху до процвітання, «дорогоцінний зв’язок з далеким минулим» — завжди викликав велике захоплення менонітів. Канадський історик порівнював крону цього дерева зі склепінням найбільших соборів Європи.
Віковий дуб в колонії Хортиця. Фото із архіву Якова Новицького, 1908 рік
«Великий дуб – писала Клара Классен, чий рід походить з острова Хортиця, – це живий доказ і справжній свідок нашого славного минулого. Він протистояв посухам і повеням, урятувався від злої гусені й сокири людей – гірших ворогів природи. Кожен, хто стояв біля кремезного стовбура під могутнім гіллям, яке владно притягає погляд вгору, не в змозі був здолати почуття пошани й заспокоєння, схожого на те, що виникає під склепінням найвеличніших європейських соборів. Столітнім дубом нарекли цього гіганта наші найперші поселенці. Та багато радянських вчених сьогодні дають йому 500-700 років. Не те, щоб наші предки не могли точніше визначити його вік. Скоріш це прояв менонітського консерватизму».
Корнеліус Хільдебранд, один з найстарших менонітських піонерів, взявся довести, що «Великий хортицький» дуб, незважаючи на свій поважний вік, повний життя і продовжує рости. Він змайстрував дерев’яний обруч, який обвів навколо стовбура. До обруча було приєднано пружину та вказівник з масштабом, який мав показувати ріст і розширення дерева. Дані реєструвалися довгі роки, і кожен бажаючий міг упевнитися, що здоровань рости не дуже поспішає.
Перша Світова війна запустила ланцюг соціальних і політичних катастроф, що призвели до масової загибелі, депортації й еміграції менонітів, і врешті-решт — до зникнення їх колоній на землях України. Серед менонітів ці події отримали назву Der Leidensweg — Шлях Скорботи, а Віковий дуб у с. Хортиця отримав ще більше сакральне значення, як символ власної історії розкиданих по всьому світу нащадків українських менонітів, туги за втраченою батьківщиною предків.
Великий дуб на подвір’ї меноніта Арона Гардера. Світлина 1937 року
Зараз меноніти живуть за океаном, найбільше в Канаді. Багато з них в останні десятиліття побували на батьківщині предків. З Хортиці вони везли обережно загорнуті у носові хустинки розсаду і жолуді Вікового дубу, які потім висаджували у місці проживання.
Сьогодні в багатьох менонітських колоніях Канади, США та інших країн ростуть «діти» Запорізького дуба, а села з назвою «Хортиця» є в Канаді та Сибіру, в Мексиці, на Уралі та у Парагваї. Десятки інших менонітських сіл стоять по всьому світу. І всюди, де живуть нащадки хортичан, знають і пам’ятають Великий, Віковий, Хортицький дуб.
План колонії Хортиця в 1915–1925 рр. (Kroeker N.J. First Mennonite Villages in Russia. 1789–1943. Khortitsa–Rosental. – Vancouver, 1981. – Р. 124) (червоним колом позначене місце зростання Великого хортицького дуба на подвір’ї Арона Гардера)
Цей період існування Дуба досить детально дослідив запорізький науковець і краєзнавець Олег Власов у своїх статтях «Хортицький дуб — святиня вигнанців» (2015) і «Запорозький дуб» (2018), на які ми будемо слатися у подальшому.
Продовження:
700-річний Запорізький дуб. Частина 2: «Великий» дуб у російськомовній літературі. Хортицький дуб – сакральний дуб запорізьких козаків
700-річний Запорізький дуб. Частина 3: Історико-культурний комплекс «700-річний Запорізький дуб»
Автор статті: Шелегеда Віталій
Інші статті з рубрики «Цікавинки»:
Там, где зимуют птицы
Про утку и желтобрюха
Круиз по змеиным местам
Про бакланов на Днепре