700-річний Запорізький дуб. Частина 2

Друга частина монументальної праці Шелегеди Віталія про Запорізький дуб.

700-річний Запорізький дуб. Частина 1

«Великий» дуб у російськомовній літературі

У 1874 році меноніти були позбавлені особливих пільг «іноземних поселенців південного краю Росії», зрівняні в правах з іншими селянами імперії, втратили статус особливого юридичного сприяння (тобто заступництво влади) і змогу зберігати ліси й окремі дерева від стихійних вирубок мешканцями Олександрівська. Саме в зв’язку з цим з’являється перша відома нам  згадка про Верхньохортицький дуб у російськомовній літературі. Це праця «З берегів Дніпра» (1905) відомого запорозького краєзнавця  Я.П. Новицького, у якій він повідомляє: «В настоящее время во дворе меннонита Арона Гардера красуется вековой дуб, имеющий в окружности 6 аршин и 5 вершков (448 см), причем дуб этот под сенью своею прикрывает и домик меннонита, и часть двора, и огород, занимая площадь 120 кв. саж. (546,3 м²). Это тот самый «старый» дуб, у которого поселились первые колонисты в 1789 г., и по замечанию старцев, он мог бы поведать нам свою историю не менее, как за двести лет. Зная, как беспощадно у нас истребляют памятники старины, недурно было бы, если бы охрану этого редкого по чудовищным размерам и красоте дуба, взяло на себя местное общество или лесоохранительный комитет».

У 1910 році зусиллями вчителя природознавства Хортицького центрального училища П.П. Бузука і багатьох місцевих ентузіастів-менонітів було створено Хортицьке товариство охоронців природи — перша природоохоронна громадська організація на території України й Російської імперії. Не буде перебільшенням сказати, що цій справі значно посприяло сусідство такої пам’ятки, як Віковий дуб [Власов, 2018; Берестень, 2012].

Запорізький науковець і краєзнавець Олег Власов висловлює припущення, що до початку 20 століття Великий дуб менонітів був маловідомий дослідникам тому, що таких вікових дубів у цих краях було багато.

У своїх нарисах «З берегів Дніпра» (1905) Яків Новицький пише: «У самой колонии Хортицы сходятся три глубокие балки — справа Канцерская, названная по имени запорожца Канцира, средняя — Кайдацкая, по которой когда-то шла дорога из Сечи в Кайдацкую паланку, и третья слева — Берестовая, поросшая берестняком. Эти балки в екатерининское время, говорят, были покрыты лесом и обиловали родниками…

…А в балке Канцерской когда-то росли дубы в обхват 3-4 человека».

Далі він пише: «Широкая долина р. Верхней Хортицы, в особенности правая сторона, по воспоминаниям старожилов, также представляла сплошной лес до устья».

За даними Олега Власова (2015) у балці Кайдацькій, яку меноніти називали Schlehtal, там, де на сучасній карті утворюється велика петля залізниці, зростав прекрасний гай, схожий на парк, з десятків стародавніх дубів віком по 400 і більше років. Деякі з них, кажуть, розмірами стовбура перевищували знаменитий хортицький дуб. Це місце було ідеальним для прогулянок і шкільних екскурсій, про що свідчить картина невідомого менонітського художника «Балка Schlehtal».

У 1920 році, у розпал громадянської війни, на розташовану поряд залізничну станцію прибув якийсь військовий ешелон (може червоних, може білих, а може махновців), а вугілля в нього закінчилося. Командування наказало місцевим жителям негайно дістати деревину для палива. Тоді-то прекрасна Schlehtal була спустошена, а люди зі сльозами на очах порахували річні кільця пнів… Ця подія,  вважає Олег Власов, у подальшому стала основою для легенди про те, як махновці хотіли зрубати Запорізький дуб.

Витоки і долина р. Верхня Хортиця у балці Кайдацька. Фото 2016 р.

Хортицький дуб – сакральний дуб запорізьких козаків

Якщо для емігрантів-менонітів у II пол. ХХ ст. сакральне значення Вікового дуба ще більше зросло, то в радянській Україні все, що стосувалося цієї етно-релігійної спільноти, на офіційному рівні було піддано повного забуття. Як самі меноніти, так і пов’язані з ними факти з минулого видатного дерева, були викреслені з історії, а згодом — і з пам’яті місцевого населення.

Їм на зміну прийшла нова історія дуба, пов’язана з історією запорозького козацтва. Й нова назва – спочатку Запорозький, а пізніше — Запорізький дуб.

А сталося це так.

Упродовж кількох післявоєнних десятиліть біля дуба не було ніякої інфраструктури, а навколо стовбура побудували невелику металеву огорожу.

Дуб мав громадського доглядача — Ничипора Дейкуна, який зробив дуже багато для того, щоб зберегти для нащадків цей пам’ятник історії й природи.

Людиною Ничипор Дейкун був дуже колоритною: носив прості шаровари, українську вишиванку, солом’яний бриль і мав розкішні козацькі вуса. Народився Ничипор у 1893 році в с. Юрківка Оріхівського району  Запорізької області у селянській родині. Родина жила у злиднях, і хлопець виїхав у Крим батракувати, де нанявся до таврійського поміщика князя Туманова. В Криму на р. Альмі привчився до садівництва. За часів революції повернувся до рідного села, а незабаром переїхав до м. Олександрівська (сучасне Запоріжжя). Під час будівництва Дніпрогесу працював на острові Хортиця садівником у садово-ягідному господарстві. Згідно споминам Н. Дейкуна він був знайомий з Дмитром Яворницьким, брав участь у його археологічних експедиціях. Після другої світової війни повернувся в Запоріжжя, оселився у хаті неподалік від велетня й присвятив своє життя догляданню, збереженню і популяризації Запорозького дубу [Шаповал, 1965; Супруненко, 1972].

Більшість людей сприймають вікові дерева живими свідками минулих часів. А якщо давня історія цих дерев достовірно невідома, часто занурюють їх життя у світовий контекст, пов’язуючи зі знаменними історичними подіями.  Так, наприклад, меноніт Джон Лонгхарст пише: «З’явившись приблизно у 1300-у році, Великий дуб був свідком смерті Марко Поло у 1328 році, побачив день, коли у 1610 р. Галілей довів, що Земля обертається навколо Сонця, зустрів менонітських колоністів у 1789 р., пам’ятає часи Наполеона, диктатуру Сталіна й падіння Радянського Союзу» [Власов, 2018].

Як бачимо, більшість названих подій не мають безпосереднього відношення до Дубу — Марко Поло помер далеко від нього у Венеції, Галілей робив свої відкриття в Італії, Наполеон правив у Франції. Але старезний вік дерева опосередковано робить його причетним до цих подій, до розвитку людської цивілізації, виступає у свідомості людей символом сталості, сили, могутності й довголіття на фоні короткотривалого людського життя.

Привертаючи увагу до могутнього велетня, його доглядач і охоронець Ничипор Дейкун розповідав відвідувачам (дітям, молоді, іноземним туристам) про історію Київської Русі, Запорозького козацтва. Про те, що дуб – сучасник великих історичних подій на теренах України, народжування й мужніння бойового духу запорожців: заснування першої Запорозької Січі, переможних походів Петра Сагайдачного проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, звитяг Івана Сірка — легендарного кошового отамана Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового, визвольного походу Богдана Хмельницького та інше.

Тим часом, у 1950-1960 роки внаслідок створення Каховського водосховища був знищений історичний ландшафт і залишки більшості Козацьких Січей. Саме в цей період дерево отримало статус одного з небагатьох в Запорізькій області сакральних місць, пов’язаних з козацтвом, стало об’єктом  легенд і міфів, у яких словосполучення дуб – сучасник великих історичних подій, замінилося висловлюванням: дуб – свідок великих історичних подій.

Уже в 1951 році в «Літературній газеті» з’являється легенда про те, що прямуючи від Запорозької Січі (в ті часи – Микитинської, нині на її місці центр міста Нікополя) до Жовтих Вод навесні 1648 року, Богдан Хмельницький зупинив своє козацьке військо на відпочинок біля кринички під гілками «запорозького дуба».  Перед виступом далі у похід проти польських панів Богдан Хмельницький ніби звернувся до своїх побратимів з палкою промовою: «Важкі випробування випали на нашу долю. Так будемо ж в битвах такими ж сильними і стійкими, як цей дуб-богатир, такими ж нерозривними з нашою матір’ю-батьківщиною, як його коріння — з землею!» Неназваний автор статті визначає вік дерева в 600-700 років, вказує деякі його параметри (довжина кола стовбура — 6,32 м, діаметр крони — понад 100 м), повідомляє про численні екскурсії до дуба і висловлює думку про необхідність його заповідання [Власов, 2018].

Впродовж наступних 1960-1980 років з’являється ціла низка друкованих засобів (буклети, листівки, путівники, фоторозповіді, фотоальбоми тощо), в яких поширюється ця легенда та складаються нові, а екскурсоводи оточують їх все новими і новими подробицями. Дуб офіційно отримує назву Запорозький – тобто Дуб запорозьких козаків, стає символом козацтва як в Україні, так і за її межами.

В одному з перших друкованих буклетів, виданого у 1965 році (упорядник С. Перовська), надається наступна інформація. «У дуба 18 крупних гілок, зелене тінисте шатро має у поперечнику 43 м і здалеку нагадує цілий гай. Обхват стовбура 632 см, а висота дерева близько 36 м. Завдяки своїй величній красі і розмірам, які вражають кожного, хто бачив цю видатну пам’ятку природи, дуб здобув в народі велику популярність, став героєм народних легенд. Місцеве населення зв’язує існування дуба з історією запорозького козацтва. Звідси й народне ім’я, що закріпилося за ним – Запорозький дуб.

Розповіді про Запорозький дуб не мають документального підтвердження. Це – легенди, цікаві зразки народного фольклору, що стали, проте, широко відомі завдяки численним екскурсантам і туристам, які щороку відвідують Запорозький дуб».

Упродовж наступних років з’являється ціла низка нових легенд, з яких найбільш поширеними є  наступні:

• у 1675 році під Запорозьким дубом козацький ватажок  Іван Сірко з побратимами написав відомий лист запорожців турецькому султанові.  «Козаки так реготали, що з дуба жолуді пообпадали»;
• у 1708 році запорожці зустрічалися з козаками донського отамана Кіндрата Булавіна, який закликав козацьку бідноту на спільну боротьбу проти кріпацтва;
• під дубом у 1843 р. Тарас Шевченко читав селянам свою поему «Катерина»;
• у 1919 р. військові угруповання селянської повстанської армії батька Махна намагалися порубати дуб на дрова для свого бронепоїзда;
• у 1943 р. під час Другої світової війни нацистський вождь Адольф Гітлер наказав фельдмаршалу Манштейну спиляти та перевезти дуб в Берлін і зібрати його там перед Рейхсканцелярією, як символ міці та величі «тисячолітнього Рейху». Та не довелося гітлерівцям зрубати запорозького велетня, — їх самих так рубонули тут, що не один з них дав дуба  [Вілінов, 2018].

У 1971 році у фоторозповіді-путівнику «Запорозький дуб» (упорядник Г.Т. Забіяка) з’являються вірші запорозьких поетів про козацьке минуле дуба.

Дмитро Бакуменко
Дуб з вітрами, як лицар бореться,
Розтина їх шаблюками віт,
Він у серці старої Хортиці
Стоїть.
До землі назавжди прикований,
Міцнов’язим корінням віків.
Чує витязь, як б’ють підковами
Коні
Здиблені
Січовиків.
Бачить велет, як там, де брила
Скам’янілих далеких літ,
На пругких,
Молодих іще крилах
Починають легенди політ.

Миколо Тягун
…Я слухав, коли дуб оповідав,
Як він шатром Хмельницькому ставав;
Із шаблями – шуганням блискавиць! –
Чубаті козаки у бій неслись…
Ти пережив історію таку
І не забув нічого на віку.
Неначе сторож неба і землі –
Зникали вік за віком у імлі.
Могутній дубе, свідку давніх літ,
А ти все вгору тягнешся, в зеніт.
Сімсот прожив дніпровських сніжних зим,
А все ж таки лишився молодим.
Живи!.. І Запорізький рідний край
Своїм зеленим шумом обвівай.

Причиною кремезності й сильної розгалуженості стовбура дуба, вірогідно, стало усічення верхівки майбутнього зеленого гіганта ще на зорі свого існування.   Це  вплинуло на його розвиток і вберегло від вирубки під час активного заселення придніпровських земель: сильно розгалужена крона і відсутність масиву основного стовбура зробили дуб непридатним для кораблебудування і використання для господарських потреб.

Охоронець дубу Ничипор Дейкун припускався іншої версії. На його думку значне розгалуження стовбура дерева – це результат зрощення паростків жолудів, які проросли близько один до одного. Щоб довести можливе походження Запорозького велетня, Н. Дейкун біля Дуба посадив четверо молодих дубків, зрощених разом своїми стовбурами. На жаль, експеримент не був доведений до кінця: молоді дубки прибрали у 2001 році під час реконструкції території — тепер на цьому місці стоїть бронзовий кінь.

Молоді зрощені дубки біля Запорозького дуба. Фото 70-х років ХХ століття

Наприкінці 60-х років ХХ століття с. Верхня Хортиця увійшла в межі міста Запоріжжя, а дуб став одним з найпопулярніших туристичних об’єктів обласного центру. Змінюється і його назва: він уже не «запорозький», а «запорізький». Бо «запорозький» — це той, котрий численними переказами та легендами пов’язаний з запорозькими козаками. А «запорізький» — той, що належить місту Запоріжжю і є одним з його символів.

У 1972 році дерево отримало офіційний статус пам’ятки природи місцевого значення «Запорізький 700-річний дуб», стало філією Державного історико-культурного заповідника «Хортиця». До нього щорічно приїжджали не тільки сотні тисяч туристів з усього світу, а й іноземні офіційні делегації. Поруч з дубом діяв виставковий зал, ресторан, була встановлена гранітна брила з написом: «Запорізький дуб. Унікальний пам’ятник первісних дубових лісів Придніпров’я. Висота дерева — 36 м. Діаметр крони — 63 м. Довжина кола стовбура — 6 м 32 см. Вік дерева 600-700 років».

Трохи пізніше, на рубежі ХХ-ХХІ ст., з’явилися легенди про те, як козаки святкували під деревом повернення до складу Російської Імперії в 1734 році, та про поета Олександра Пушкіна, ураженого красою дуба під час подорожі на Кавказ у 1820 р. Саме в цей рік була видана його поема «Руслан і Людмила», але в ній не було рядків «У Лукомор’я дуб зелений…».

Вступ з дубом біля Лукомор’я з’явився у другому виданні через сім років. Деякі дослідники вважають, що у цьому вступі мається на увазі саме Запорізький дуб, оскільки у літописах Київської Русі, якими цікавився О. Пушкін, ця місцевість називалася  Лукомор’є [Михайлов, 1988].

Запорізький дуб був найпопулярнішим  в Запоріжжі місцем для проведення весільних фотосесій. Серед молодят з’явився звичай обходити дуб, взявшись за руки, щоб укладений шлюб був так само міцним, як це дерево.

Продовження: 700-річний Запорізький дуб. Частина 3: Історико-культурний комплекс «700-річний Запорізький дуб»

Автор статті: Шелегеда Віталій

---

Інші статті з рубрики «Цікавинки»:

700-річний Запорізький дуб. Частина 1
Там, где зимуют птицы
Про утку и желтобрюха
Круиз по змеиным местам
Про бакланов на Днепре