Кавказ. Каякінг. WW-Run

В этом году соревнования WW-Run принесли нашей команде немало побед и еще больше радостных эмоций от происходившего действа. Своими впечатлениями поделился Любомир Гора, впервые побывавший на этих соревнованиях и завоевавший победу в дисциплине «Длинная гонка».

Кавказ. Каякінг. Нарешті вдалося, ше минулого року планував поїхати, та на жаль тоді не вийшло. Тому цього року довго не думав і при першій можливості рвонув на зустріч мрії.

Підготовкою до мандрівки вважаю відкриття сезону в Криму (доречі, саме там вперше побачився з Хвостом ), потім було Себо-паті, катання і змагання у Карпатах: біг волюм на Мізунці, Свічі, Пруті, Чорному і Білому Черемошах. В останні дні перед від’їздом переглянув кілька свіжих фото, відео з травневої Білої, з’явилась думка:»Куди я їду???». Висока вода почала лякати. Та не все було так страшно, тобто страшно було, але не настільки.

Вночі з 23 на 24 травня я спокійно виїхав дизельком із рідного села в напрямку до ше ріднішого Тернополя. Через 4 години після прибуття у Файне Місто я файно втік із нього до славної козацької столиці — Запоріжжя. Доба їзди в поїзді вдалася легко завдяки мега позитивній книжці Кузьми «Я, Побєда і Берлін», а також жмеринським вареникам.

25 зранку я уже був у Запоріжжі, майже одразу зустрівся із Сергієм з Полтави, ще через годинки дві приїхав Хвост з Лєною і ми почимчикували зустрічати банду з Києва. Банда складалась із трьох: Саймона, який взяв із собою добру порцію гумору, та двох дівчат: Іри (Медузи) та Лєни Циганок, які взяли з собою натхнення і вивезли майже всі медалі. Хвост погрузив на бус каяки, в бус наші тіла і повіз кудась туда…

Кордон перетнули швидко і без приколів, до ранку були вже в Адигеї на березі Білої. В темряві рівня води не було чітко видно, але по шуму ми з Саймоном почали розуміти, шо там «труба».))

З ліхтариками ніяких порогів ми не побачили і Хвост сказав, шо завтра підемо в Гранітний і всьо то відчуєм. З тою радісно-страшною думкою ми лягли спати, тільки Іра не лізла в намет, як ми не переконували, сказала «не чіпайте мене» і лягла спати на вулиці. Зранку спакувались і поїхали на верх Білої, на Киши і то шо вище них.

Перший сплав був веселий, я і Саймон ішли в кінці, замикаючими. Я ліз у всі бочки шо бачив, а Юра думав шо то так треба і тому кайфанув не менше від мене. Топори ми обнесли, бо мала вода була, хоча я дурний би йшов (до речі, до кінця мандрівки порозумнішав.)

А Киши, особливо другі, нас добре повеселили. З берега виглядало просто: пройти перші по центру, різко втекти в правовід прижиму; в другі теж, по ценрту і шо буде то буде, бочка «теоретично» не тримала. З води було інакше…

Перші Киши: зайшов по центру, тільки зайшов, оп, а вже треба втікати вправо, бо прижимає на слабо і одразу. Киши 2: підходиш на край і перша думка:»вертикальне падіння!», летиш вниз, ниряєш, відчуваєш бульки по шкірі, потім розумієш, шо дно каяка вище голови, бульки по шкірі вже не йдуть, значить бочка промила, пора вставати з кіля. Спроба номер раз — весло провалюється, спроба номер два — вийшло, ураааа!!! Радісний крик виривається з грудей, раптово появляється відчуття крутизни і так само раптово зникає, бо попереду ше Гранітний треба пройти)))

В Гранітний перший раз не пішов, Сергій порадив добре подумати чи варто. Я вирішив почекати, як потім виявилось, то був правильний вибір. Саймону вдалося долати вертикальні стіни каньйону у пошуках кращої долі.

Катання, дрочіння, знову катання, а потім були змагання. В перший день були дві дисципліни: довга гонка для новачків і гонка з м’ячиками — напевно найвеселіша дисципліна. В довгій гонці українці не пасли задніх. Лєна Янковська була третьою серед дівчат, програвши лише одну секунду другому місцю.

Мені вдалося добратися до нескромного першого місця. Здивувало, що дівчата в середньому виступили краще хлопців, МОЛОДЦІ!

З м’ячиком, дівчата теж заставили порадіти. З України брало участь троє дівчат і перші три місця дістались їм . Першою була Лєна Циганок.

Серед хлопців було 6 груп по 3-4 учасників, з кожної групи виходили двоє до чверть фіналу, потім пів-фінал і фінал. Я дійшов лише до чверті. Найприкольніше виглядали старти і фініші. На старті м’ячі і каякери розлітались в різні боки, а на фініш приходили лише човни, на м’ячі чекали хвилин 20 =) Якщо все приходило в купі, то проблемою було зайти з м’ячем в улово. Я не міг зачалитись з м’ячем раніше як за 50 метрів, а профі робили це за 2-3 метри після таблички фініш.

Найтехнічнішою, як на мене, дисципліною були траверси. По суті це теж саме що слалом, але тут немає воріт, а є улова, які стоять досить густо і потрібно зайти в улово і торкнутись веслом банера із цифрою.

Місцями я пролітав мимо «як фанера». Зате дівчата знову відзначились))) Уно-траверс — 1 — Іра, 2 — Лена, 3 — Лена Я.

Завершаючим етапом була екстрім гонка. Як переможцю в гонці для новачків, мені дали право брати участь в екстрім-гонці. Спочатку хотілось, але коли дійшло до справи, то передумав (не буду пояснювати чому ))).

Знову дівчата порадували, лише двоє дівчат взяло участь в екстрим-гонці і обидві з України! Це Медуняк Іра і Циганок Лєна:

Між етапами змагань були стрибки на батуті, я навіть раз сальто крутнув)) а також катання на різних ділянках Білої, пісні під гітару, деколи під дві, знайомство з новими друзями з Пермі. Хто найбільше відзначився на воді сказати важко, всі молодці, але на березі чемпіоном в номінаціях: «ОРГАНІЗАЦІЯ ДІВОЧОГО ТАНЦЮВАЛЬНОГО ГУРТКА», » ОРГАНІЗАЦІЯ ЧОЛОВІЧОГО ТАНЦЮВАЛЬНОГО ГУРТКА», «МАЙСТЕР КЛАС З ТАНЦЮ ХАОТИЧНОГО ТИПУ» безперечно був знову ж таки українець — Юра Семенов (просто Саймон).

В останній день перед від’їздом вирішили до обіду катнути верхню ділянку і пару порогів перед Хаджохом. Цікавими стали Киши 2, вода впала і бочка стала заварною. Спочатку ми випадково зустріли там друзів-пермяків, побачили як весело вони пройшли поріг і потім пішли самі. Пішли лише я і Сергій (Хвост). Іра на той час лишилась в таборі, Л. Циганок не захотіла варитись, Саймон на той час став бадою, а Янковська сказала шо ліпше нас пофоткає)) за що їй дуже дякую, бо маю нову аваторку.

На диво, я не зрозумів як то сталося, але пройшов бочку і навіть не кільнувся, не то шоб заваритись. Виходить правило «коли страшно — греби швидше» таки працює, бо я розігнався як тільки міг і склався. Перед Хаджохом теж були цікаві 2-3 пороги. Початок Хаджоху дуже красивий, навіть зазирнули в печеру з води.

Першого червня, по обіді спакувалися, прив’язалися і виїхали до дому. Ше не почало світати, а Хвост докрутив нас до Запоріжжя. По дорозі додавав адреналіну, коли обганяв фури і втікав в останній момент від зустрічної. В ці моменти згадував чомусь останнє улово перед порогом Горка.

А в Запоріжжі на вокзалі порцію адреналіну всипали провідники, не хотіли брати каяк, на жаль без корупції не вийшло.

Хочеться подякувати кожному хто з нами був, але всіх не перечислити, тому коротко:
Хвосту — за організацію поїздки, за то, шо руль крутив, за страховку на воді, за корисні поради, просто за то шо він «добра душа».
Циганок дякую, шо прийняла в команду на дабл-траверс,
Янковській — за аватарки)),
Саймону за море позитиву, українсьні пісні під гітару.
ВВ-скул дякую за цікаво проведені змагання, за призи.
Особливе дякую кавказькій природі за красу річок, за приємне ставлення до нас.

Все було класно насамперед тому, що ми не боролись, а гралися з водою і вона подарувала нам приємні враження. Хочеться ще вернутись туди, а всім хто там не був раджу з’їздити і обов’язково з приємними людьми!))

---

Більше фото можна побачити у Фотоальбомі «WW-Run 213»