Листи коханому про вело-потерпання на Кіпрі

Перебуваючі на Кіпрі, Даша кожень день писала коханому електронні листи, завдяки чому і народився цей незвичайний і дуже гарний звіт про таку ж гарну подорож.
Запрошумо до читання!

День нульовий. Аеропортний.

В аеропорту зустрів Хвост і зібрав нам велосипеди, бо ти ж знаєш, що я вмію на велосипеді тільки крутити педалі 🙂 А велосипед ти розібрав так, що я б цей конструктор точно не зібрала докупи )

Перше, що треба було засвоїти на Кіпрі – це лівосторонній рух. Спочатку це дуже лякало, бо здавалось, що ти їдеш по зустрічній, ще й в темряві, але через км 10 вже звикла.

Ночувати ми мали десь на березі моря. Перші 16,5 км по Кіпру їхати було важкувато, бо небо було таким зоряним, що очі дивились завжди вгору, а не на дорогу 🙂

Цілую.

День перший. Дощовий.

Дуже сонячний ранок. Вперше взимку я на морі і це дуже круто. Перший день на Кіпрі і одразу треба зануритись в море – вода не дуже тепла, але ти ж мене знаєш – як тільки є можливість залізти в холодну воду – я перша 🙂

Далі почались суворі буденні ранки ))) Це означає, що дівчата чекають поки їх нагодують сніданком. І це дуже складно – чекати кави в наметі 🙂 Думаю, що треба запровадити таку традицію в Києві 😉 Дашечка не вилазить з-під ковдри, поки ти не принесеш мені кави )

Сьогодні був довгий велосипедний день, бо Лєна вирішила, що поки ми ще свіженькі треба максимально нас вбити кількістю кілометрів. Десь 60 км, але поки що по рівній дорозі. Погода на Кіпрі виявилась дуже мінливою: то дощ, то сонце. Ще трохи мене затримували в дорозі мандаринові дерева – для мене це дивно, що мандарини лежать на узбіччі дороги і гниють.

Ти ж пам’ятаєш, що в поході вирішили максимально економити і Лєна лякала, що буде голодний похід. Ввечері була перша голодна вечеря 🙂 Смажене м’ясо з рисом. Так-так. Тобі не почулось 🙂 В нас є пательня :)Мені здається, що я в Києві більше голодую, ніж тут ) Поки що.

Обіймаю.

День другий. Кактусовий.

Сьогодні гарний сонячний день. Я засмагала і відпочивала, поки Хвост готував наші велосипеди до штурму довгого підйому. Проїхали перші 12 км підйому. Поки що достатньо легко.

Сьогоднішній день зробили кактуси. Ти мені не повіриш, але я їла плоди кактусів. Вони червоні і смачні 🙂 Тільки треба ретельно чистити, бо маленькі голочки впиваються в губи і потім ще можуть трохи колоти, але це все неважливо, бо Я ЇЛА КАКТУСИ 🙂

Ночували біля річечки, а головне, що ввечері було вогнище.

Сумую.

День третій. Норвезький.

Вранці знову кава в намет ) А потім дуже гарна дорога без речей уздовж водосховища. 20 км повного задоволення. Гарна погода, чудові краєвиди і без речей здавалось, що велосипед хтось штовхає позаду або в нього з’явились крила.

Ще сьогодні був перший банний день ) Люблю хоча б інколи в поході бути чистою ))

Зробили ще 10 км підйому. З заїздом у маленьке гарне містечко з вузенькими вуличками, з котами у квіткових горщиках, з купою мандаринових дерев.

Ще сьогодні був перший банний день ) Люблю хоча б інколи в поході бути чистою ))

Сьогодні був мій перший досвід крадіжки 🙂 З чужого двору я назбирала смачнючих солодких апельсинів і дуже смачних гранатів. Їхати ставало важко через кількість фруктів в баулах, а також важко вже було знаходити вільне місце для ще фруктів, яких завжди було нам замало 🙂

Міцно обіймаю.

День четвертий. Святковий.

Сьогодні святковий ранок – Хвост став ще на один рік молодшим і гарнішим 🙂

Продовжуємо підніматись вгору. Ще 15,5 км. Дуже тішило, що сьогодні не було дощу. Бо досить важко, коли попереду завжди дорога вгору і ти не бачиш кінця. Періодично я йшла пішки поруч з велосипедом, бо попа здається вже посиніла 🙂 Тебе нема поруч і нікому подивитись, чи дійсно вона синя, чи це тільки мені здається 🙂

Ще по дорозі ми знайшли сад з хурмою. Це сад, в якому Хвост хотів би пожити декілька днів –Кіпрський подарунок Хвосту на день народження.

Ввечері в повітрі з’явився морозець. Я зрозуміла, що буде холодна ніч. Готувалась до ночі біля вогнища вином і смаженим м’ясом.

Цілую.

День п’ятий. Олімп.

Вночі в наметі замерзла вода ) І не тільки вода – я теж 🙂 Каву пили на вулиці, бо в наметі вранці було холодніше, ніж на вулиці.

До Олімпу залишилось 5 км. Нарешті скинули речі 🙂 І поїхали в трек навколо гори Олімп. Стежка трохи екстремальна – з одного боку прірва, з іншого скелі, а знизу стежка з маленьким і великим камінням. Спочатку стежка йшла через ліс, а потім вивела нас до відкритого простору – аж перехоплювало дихання. Починало сідати сонечко і небо розфарбувалось в червоні кольори. Хмари стали непривітно сірими і було зрозуміло, що погода буде не дуже.

Ввечері було вогнище, бо без вогнища ми з Лєною могли б перетворитись на льодові скульптури 🙂

Дуже хочу на один вечір помінятись з тобою місцями, щоб поспати в теплі 🙂 Або хоча б 10 котиків запхати собі в спальник, щоб зігріли мене 🙂

Обіймаю.

День шостий. Туманний.

Вночі майже не спала. Крутилась постійно від холоду. Вранці пішов дощ.

Також вночі був напад паніки 🙂 Я заплуталась в спальному мішку і не могла вилізти, майже роздерла спальник )) Тепер намагаюсь не сильно зав’язувати шнурки на спальнику.

Сніданок сьогодні їли в наметі, бо на вулиці був такий туман, що думаю я б не побачила свою ложку 🙂 Видимість була мінімальна і коли я відходила трохи у бік – боялась загубитись. Також не дуже тішила температура повітря – змерзло все, а ми ще навіть не сіли на велосипед.

Єдине, що тішило – це дорога вниз. Хоча, коли почали спуск вниз – мені хотілось крутити педалі для того, щоб зігрітись. Як істинна дівчинка – сама не знаю, що хочу )) Дорога донизу була десь 20 км – 20 км крізь суцільний туман. В такі моменти я відчуваю себе як уві сні, так, ніби це відбувається не зі мною, а з дівчинкою в червоних штанах і червоній куртці, а я тільки дивлюсь на неї і трохи жалію, що їй холодно і хочеться трошечки її зігріти.

Сьогодні ще в нашій програмі був піший трек до церкви. Трек проходив через дуже гарний ліс з великими різними деревами. Кольори постійно змінювались: спочатку це були зелені кольори, потім вони змінювались на червоні, а знизу біля річечки – це вже були яскраво жовті відтінки. Спочатку дорога постійно йшла вниз і було зрозуміло, що потім вона має піти вверх – і так і сталось 🙂

По дорозі назад нас вирішив підвезти дядя якийсь – і виявилось, що він українець, який живе на Кіпрі. За 5 хвилин гарною українською мовою він нам розказав про свою матір Катерину, яка вчила його боятись не тих, хто ходить на 4 ногах, а тих, хто ходить на 2. Мені здалось, що він засмутився, коли виявилось, що ми вже приїхали 🙂 Бо хотів ще поговорити з нами.

Ввечері взяла всю свою мужність в кулачок і вирішили трохи змити з себе бруд, бо навіть я почала відчувати не дуже приємний запах і спочатку не могла зрозуміти від кого це – потім зрозуміла і пішла митись 🙂

Цілую.

День сьомий. Серпантинний.

Вночі мені було тепло, хоча всю ніч валив дощ. Намет знову складали мокрим.

Сьогодні була дуже гарна дорога – ми трохи з’їхали з основної дороги убік і там взагалі не було машин (хоча і так машин бачили небагато :)) . Можна було розслабитись, їхати посеред дороги і дивитись на красу навколо. Дорога постійно повертала – мені подобалось навіть, коли на швидкості мене заносило трохи в інший бік. Трошечки підйом нагору і одразу спуск донизу – це заколисувало і відпускало думки деінде.

Сьогодні проїхали 44 км. Ночували в закритому кемпінгу – тут дуже схоже на осінь, скрізь листя, яке постійно шурхотить, коли ти ступаєш на нього.

Завтра вже маємо бути біля моря – чекаю цього, бо має бути тепло 🙂 Ще в нас починає закінчуватись їжа і тому ще більше хочеться швидше доїхати до тепла і великого супермаркету.

Міцно обіймаю.

День восьмий. Море.

Мені тут подобається 🙂 Сьогодні знову була дорога вниз. Так я люблю подорожувати. Крутити не треба – тільки натискати гальма і дивитись на краєвиди навколо. Сьогодні дозволяла собі трохи більше розганятись вниз, бо і баул був легший – їжі ж майже не було, і отримала ще більше досвіду і більш впевнено відчувала себе на велосипеді. Навколо була сама природа з різними ялинками і соснами – великими і з чудернацькими формами. І якось так легко їхалось, що навіть співала пісень вголос.

Потроху ставало тепліше і з’явились цитрусові сади 🙂 І тут наші баули почали швиденько заповнюватись різною смакотою – сьогодні були помела і грейпфрут. А потім був супермаркет і багато їжі, яку ледве довезли – я переживала, щоб нічого не випало по дорозі 🙂

І ось нарешті море і тепло. Всього сьогодні 42 км гарної і легкої дороги до моря – і я щаслива.

Дуже цілую.

День дев’ятий. Прожерливий.

Я знаю, що таке рай: спочатку треба декілька днів їхати вгору, потім ще декілька днів по холоду їхати вниз до моря і до їжі, і потім весь день наїдатись і нічого не робити 🙂

Спочатку була кава з сиром, потім Хвост зробив какао. Далі в програмі була каша зі смаженою печінкою. А потім ще яєчня і мандариновий фреш. Між їжею я ще купалась, і мила голову, і засмагала на сонці.

Ввечері ми все-таки вирішили проїхати трохи далі на мис – десь 11 км. Коли закінчилась асфальтована дорога і почалась ґрунтова – одразу стало набагато красивіше навколо, бо до того були якісь пафосні котеджі і багато російських написів скрізь – трохи це почало дратувати. Ми піднялись трохи нагору і побачили гарний краєвид – кам’янистий нерівний берег. Потім, під’їхавши ближче до берега, ми побачили величні хвилі в бухті Фонтана Амороза.

Вже починало сідати сонечко і ми швидко поставили намет. І сіли спостерігати як сідає сонечко, як шумлять хвилі і як ми п’ємо вино з смачним сиром. Кожен думав про своє.

Обіймаю.

День десятий. Новорічний.

Зустрічала світанок. Пощастило з хмарками гарними, які підсвічувались спочатку рожевим, а потім червоним. Сонечко то ховалось за хмарками, то з новою силою починало світити і розганяти похмурі хмари – погода обіцяла бути сонячною. Хвилі продовжували зачаровувати.

Далі в програмі був піший трек по тропі Афродіти. Іти було легко. Навколо захоплюючі краєвиди на море і гарна стежка.

Після треку ми повернулись за нашими речами і дуже гарно покупались в прозорому блакитному морі – зовсім не було хвиль і як на мене тепла водичка. Я вважаю, що новорічне купання 31 грудня вдалося.

Це був бонус перед пішим 30-хвилинним підйомом з велосипедом в руках. Це той момент, коли ти ставиш ногу вверх, переносиш вагу на неї, а вона ковзає вниз там, де й стояла до того під вагою велосипеду з баулом. Але ми це зробили, бо нас чекала новорічна вечірка на березі моря з іншого боку мису.

Зверху відкривався зовсім інший пейзаж з зовсім непривітним вітром, але краєвид теж зачаровував – своєю агресивністю берегів і хвиль. Хвилі немов казали – не підходь, і продовжували битися об берег з нереальною силою. І я розуміла, що я ніщо порівняно з цими природними силами.

Вітер нещадно дув в обличчя. Швидкість руху на велосипеді тому була достатньо малою. Але ми продовжували їхати до святкової бухти ) І коли побачили її – зрозуміли, що тут ми будемо пити новорічне шампанське 🙂

Такого активного 31 грудня в мене вже давно не було – 33 км на велосипеді по ґрунтовій дорозі і ще 8 км пішки.

І навіть встигли зустріти захід сонця. Це було щось нереально-неймовірне.

Вечеряли 2 рази. Перший раз, бо просто хотілось їсти після активного дня, а другий вже раз о 12 годині, бо свято ж. Їли смажене святкове м’ясо, святкову кашу, святкову печінку тріски (Лєна ще з Києва везла), святкові цукерки, святковий бельгійський шоколад і святковий алкоголь біля святкового вогнища. Також в нас був святковий велосипед-гірлянда 🙂

Новорічна вечеря

Спати вирішили на вулиці біля вогнища, поки вранці не пішов дощ )

Цілую.

День одинадцятий. Каньйонний.

Вранці ми таки вирішили, що 1 січня на морі – не буде 1 січнем, якщо ми не покупаємось. І неважливо, що хвилі такі великі, що на них лячно навіть дивитись. Я не знаю як це правильно назвати, бо це виглядало так: стоїш біля берега, тримаєшся за якийсь камінь в воді і присідаєш, коли на тебе набігає хвиля. І при цьому дуже кричиш, бо хвиля намагається тебе віднести подалі від берегу 🙂 Але це було весело.

День видався похмурим і дуже вітряним, але сьогодні у нас в планах був каньйон Авакас і ми досить швидко рухались до своєї мети. Дорога йшла біля хвилюючого моря, берег інколи був дуже скелястий і ми зупинялись, щоб подивитись на цю морську стихію – височенні хвилі розбиваються об берег, а вітер тебе здуває кудись вниз в море.

Каньйон дуже сподобався – 2 величні скелі, які височіють над тобою, і камінь, який застряг між скелями і здається будь якої миті може впасти на тебе. І річечка знизу з маленькими камінчиками, за допомогою яких треба пробиратись далі вглиб каньйону, і іноді водичка зверху, яка поливає тебе. Мені хотілось ще трохи побути в найвужчому місці каньйону, але дощ вигнав нас звідти. І до того не дуже безпечне місце – під дощем виглядало ще менш безпечним.

Сьогодні накрутили 22 км і ще 7 пройшли пішки.

Ночували в готелі на березі моря 🙂 Жартую 🙂 Просто ночували на території готелю. Як могли сховались від вітру, який вже трохи перетворювався на ураган. Погода була дуже непривітна.

Вночі Хвост воював з автоматичним оприскувачем води, який почав нещадно поливати наш намет )) Відбувалось щось нереальне: сильний дуже вітер, дощ і ще й в один бік намету лупить сильний струмінь води )))

Обіймаю.

День дванадцятий. Археологічний.

Сьогодні в нас культурна програма – місто Пафос і відвідування археологічного парку. Там багато розкопок і багато фресок. Розказувати нема чого – треба дивитись.

Весь час майже гуляли по розкопкам. За день проїхали десь 25 км.

Ще, здається, організм починає натякати мені, що вже досить холоду, і починає намагатись трохи хворіти. Але поки я тримаюсь ) Купили лікувальний мед.

Цілую.

День тринадцятий. Ресторанний.

Сьогодні зранку вже мріяла про тепле ліжечко і гарячу ванну. Сьогодні їхали по асфальтованій дорозі 42 км. Нічого особливо цікавого. Інколи їхали уздовж гарного моря. Погода була поки що досить привітною.

В планах було заїхати в кафе-ресторан, щоб зарядити наші пристрої, бо вже майже все повністю розрядилось. Тому 3 години їли і заряджались.

Ночували на піщаному пляжі.

Цілую.

День чотирнадцятий. Археологічний.

Ранок був сонячний і ми одразу почали сушити свої речі. Також сьогодні нарешті був банний день і я помила голову – це таке щастя 🙂

Далі знову була асфальтована дорога – 45 км. З заїздом в археологічний парк Куріон. Багато всіляких розкопок знову, і фрески, і колони з мармуру. А ще гарний і досить великий амфітеатр.

Вночі було знову щось нереальне. Здавалось, що на намет сідають літаки. Потім сильний вітер розривав намет на шматки. А потім лупив дощ.

Обіймаю.

День п’ятнадцятий. Дуже вітряний.

Сьогодні ми маємо зустрітись з тобою – ти вже прилетів і ночуєш десь в готелі, а ми думаємо як вибратись звідси, бо вранці дощ посилився і навіть надії на те, що він найближчим часом закінчиться – немає.

Коли виїхали ближче до моря – вітер дуже посилився. І він був настільки сильним, що здував разом з велосипедом кудись у бік. Пейзаж навколо був як на марсі. Здавалось, що я знаходжусь у казці.

А далі була дорога до тебе. Мабуть, найважчий день з усієї подорожі. Зверху поливало дощем. В обличчя лупив сильний вітер. Швидкість мого пересування на велосипеді була якась зовсім мінімальна – здавалось, що сили покинули мене. Потім ми приїхали до озера, яке нам треба було перетнути. І я зрозуміла, що зараз будемо крутити назад кудись. Але гугл Лєні сказав, що там можна пройти пішки, а якщо можна пішки – значить можна і на велосипеді 🙂 Відчуття були нереальні, але зробити це було досить легко – там було мілко і пісок знизу досить утрамбований – тільки мозок не міг повірити в те, що відбувається.

Потім наче ми мали виїхати на асфальтовану дорогу, але ні 🙂 В якийсь момент в мене було марево, що я бачу асфальт. Я навіть почала Лєні кричати – ооо, я бачу асфальт. Але ні 🙂 Це було марево.

Дощ продовжував лупити. Але вітер поки дув в спину. В принципі, можна було навіть не крутити педалі – так він підганяв мене до тебе )

Всі настільки змерзли, що прийняли рішення ночувати в апартаментах.

А потім був гарячий душ, смачна вечеря і ти поруч.

Цілую.

---

Більше фотокарток з цієї подорожі можно переглянути в Фейсбуці, в фото-звіті Даши Вело Кіпр. А також є короткий, веселий відео ролик.
Наш вело-тур по Кіпру

Посилання на інші звіти з вело-подорожей:

NORdWAY: Велик, и не только))